СПРОЩЕННЯ АБО УСКЛАДНЕННЯ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДІ

Нещодавно набрали чинності зміни до Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України), внесені Законом від 23 лютого 2024 року № 3604-IX[1], якими дозволено використання в кримінальному процесі відеоконференції з власних технічних засобів. Безперечно, це значний крок уперед, адже ще в часи пандемії COVID-19 і після початку повномасштабного вторгнення суди широко застосовували цей інструмент навіть за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі. На необхідності передбачення в КПК України аналогічного до інших судових процесуальних кодексів порядку ВКЗ із власних технічних засобів неодноразово наголошували вчені й практики, у т. ч. і автор цих рядків.

Пріоритет ВКЗ із власних технічних засобів

Важливо, що в новій архітектурі статті 336 КПК України спочатку в частині 4 згадано про відеоконференцію з власних технічних засобів, а лише потім у частині 7 — про відеоконференцію з приміщення суду. Це нібито вказує на те, що відеоконференція з власних технічних засобів є пріоритетною над ВКЗ із приміщення суду. Концептуально це дуже правильно, адже залучення залів засідань в інших судах і працівників суду для відеоконференції не тільки спрощує, але і водночас ускладнює судовий розгляд, потребує додаткових організаційних і (очевидно) матеріальних витрат. Відеоконференція з власних технічних засобів спрощує провадження (у тому, що інструменти відеозв’язку спрощують професійну, пізнавальну та іншу людську діяльність, майже кожен міг переконатися ще в епоху згаданої пандемії). Під час війни у випадках залучення судів різних областей до проведення відеоконференції кратно до кількості таких областей зростає ризик затримання або відкладення засідання через повітряну тривогу або інші військові події в одній із таких областей, адже відповідні суди можуть не функціонувати (тоді як особа може мати змогу вийти на зв’язок із власних технічних засобів з укриття або іншого безпечного місця).Але деякі зміни, впроваджені новим законом, ускладнили процедуру призначення і проведення відеоконференції.

Клопотання про ВКЗ за 5 днів

Новим положенням частини 4 статті 336 КПК України передбачено, що учасник кримінального провадження подає клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за 5 днів до судового засідання. Цікаво, що ця норма стосується саме клопотань про ВКЗ поза межами приміщення суду і не стосується про ВКЗ з іншого суду (хоча ці відносини є однорідними). Хоча ця норма мала б сприяти плановості в управлінні справами, однак на практиці (особливо в умовах воєнного стану) вона може завадити учасникам порушувати питання про призначення відеоконференції в разі виникнення невідкладних обставин. На практиці нерідко пізніше ніж за 5 днів до засідання можуть виникнути обставини, що перешкоджають участі в судових засіданнях, — транспортні або енергетичні проблеми, короткотермінові відрядження, захворювання учасників або членів їхніх сімей, що обмежують мобільність (якщо не йдеться про перебування в стаціонарі, що унеможливлює тимчасово покинути медичний заклад), призначення в інших населених пунктах інших термінових судових засідань, явка в які в професійного учасника (адвоката або прокурора) є обов’язковою. За відсутності цього правила про 5 днів в окремих випадках суд на практиці міг ухвалити рішення про призначення відеоконференції навіть безпосередньо в той день, коли призначено судове засідання. Зазначена норма нової частини 4 статті 336 КПК України продовжується правилом про те, що копія клопотання учасника кримінального провадження в той самий строк (тобто за 5 днів до судового засідання) надсилається іншим учасникам кримінального провадження. Ця норма не передбачає, хто саме має надіслати такі клопотання іншим учасникам (сам учасник чи суд), з неї не випливає мета такого надсилання, наприклад необхідність врахування можливих заперечень учасників до постановлення відповідної ухвали. Однак з огляду на терміни поштового обігу та звичайні строки обробки документації 5 днів не завжди достатній строк для надсилання судом відповідних клопотань учасникам, одержання від них відповідей і постановлення ухвали. Однак, передбачивши цю норму, законодавець не зобов’язав суд очікувати певний строк для одержання заперечень учасників. Очевидно, що призначення відеоконференції в будь-якому випадку є підготовчим питанням, що потребує спрощеного розв’язання. За наявності заперечень в учасників їх можна з’ясувати безпосередньо в судовому засіданні (навіть у випадку, коли відеоконференція вже призначена).

Водночас слід звернути увагу на те, що в частині 2 статті 336 КПК України збереглося положення, яке дозволяє суду розв’язати питання про призначення відеоконференції за власною ініціативою. Також питання призначення відеоконференції може бути вирішено в ухвалі про призначення справи до судового розгляду. Якщо участь певного учасника (який, наприклад, проживає на значній відстані від приміщення суду) в режимі відеоконференції виникає регулярно, відповідна ухвала може бути постановлена на весь період судового розгляду чи на декілька судових засідань. Також це питання можна розв’язати в попередньому (минулому) судовому засіданні щодо наступного судового засідання як письмовою ухвалою, так і ухвалою без виходу до нарадчої кімнати (усною).

Наразі очевидно, що в разі надходження клопотань менше ніж за 5 днів суд усе одно має розв’язати їх. Можливо, доцільно розв’язувати їх безпосередньо під час судового засідання, попередньо підключивши відповідних учасників і заслухавши думку присутніх.

Виняток щодо свідка й потерпілого

Упроваджуючи до КПК України відеоконференцію з власних технічних засобів, законодавець передбачив із цього виняток — правило, що допит свідка, потерпілого, спеціаліста може здійснюватися в судовому засіданні в режимі відеоконференції лише в приміщенні суду, визначеному судом. Якщо такий виняток щодо свідка цілком зрозумілий (адже мова йде про встановлення особи), то щодо потерпілого (цілком постійного учасника справи, особа якого на момент допиту може бути судом встановлена) може викликати питання (виходить, що особа має право участі в справі у режимі відеоконференції, однак її допит у відеоконференції має проводитися лише з приміщення суду). Водночас на період воєнного або надзвичайного стану із цього винятку передбачено, що у виняткових випадках суд має право допитати свідка, потерпілого з використанням його власних технічних засобів. Загалом неможливість проведення певних процесуальних дій у режимі відеоконференції може призвести до затягування судового розгляду. Тому якщо суд може встановити особу свідка, потерпілого та не має сумнівів у можливому сторонньому впливі, можливість їх допиту у виняткових випадках у режимі відеоконференції з власних технічних засобів, на нашу думку, має бути збережена й після перемоги.

Участь з КЕП і конкретна система

Залишивши без змін вимоги частини 3 статті 336 до якості зв’язку під час відеоконференції, законодавець передбачив у частині 5 цієї статті участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів і кваліфікованого електронного підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Сам підхід до використання КЕП як засобу ідентифікації особи правильний і прогресивний та відображає усталену судову практику. Водночас нині законом фактично закріплено інформаційну систему, яку має використовувати суд для відеоконференції. По суті, це заважає суду використовувати інші системи, у т. ч. у разі технічних помилок або інших збоїв у ЄСІКС. Чи справді законодавець мав намір виключити використання загальноприйнятих технічних засобів, які широко використовувалися раніше і використовуються скрізь у світі, сказати важко. Наразі суди використовують Інструкцію щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затверджену наказом Державної судової адміністрації України від 6 червня 2022 року № 156. Згідно з розділом IV цієї Інструкції в разі відсутності інтернет-зв’язку, настання інших обставин, які об’єктивно унеможливлюють функціонування підсистеми відеоконференцзв’язку (про що складається відповідний акт), допускається у складі технічних засобів фіксування судового засідання використання іншого наявного в суді спеціалізованого програмного забезпечення, яке дозволяє локально здійснювати запис судового засідання (без необхідності доступу до мережі Інтернет). При цьому використовується інструкція до такого програмного забезпечення, створений цією системою журнал судового засідання вноситься до автоматизованої системи діловодства суду (АСДС), а відеозапис завантажується в централізоване сховище.

Щодо використання кваліфікованого електронного підпису, то виникає таке питання: чи може один учасник вийти на ВКЗ разом з іншим учасником, який підключився з власним КЕП (наприклад, чи може обвинувачений прийти до офісу свого захисника і чи можуть вони разом підключитися за допомогою КЕП захисника)? Або чи можуть декілька захисників підключитися разом з одного офісу? Жодних проблем у цьому не вбачається, адже навпаки це сприяє реалізації права на захист, коли обвинувачений перебуває поруч із захисником (і на практиці такі підходи нерідко використовувалися). Слід розуміти, що в багатьох випадках особа обвинуваченого, захисника, прокурора встановлена, і окрема участь кожного зі своїм власним КЕП як елемент встановлення особи не конче необхідна.

Загалом, на нашу думку, у законі не має бути передбачена конкретна електронна система (програмно-технічний засіб), тим паче в умовах воєнного стану, а в разі потреби саме суд (за необхідності за участі спеціаліста) має розв’язувати питання, за допомогою яких доступних технічних засобів, що відповідають умовам частини 3 статті 336 КПК України, проводити відеоконференцію (іноді просто в ході засідання можуть виникнути технічні проблеми, що потребуватиме оперативної зміни технічного засобу на інший).

Ризик технічної неможливості

Цікавою є норма нової частини 6 статті 336 КПК України про покладення ризику технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, переривання зв’язку тощо на учасника кримінального провадження, який подав відповідне клопотання. Суд далеко не завжди зможе безпосередньо в судовому засіданні достовірно оцінити, чи це проблема в технічному засобі (застосування якого визнано в законі обов’язковим), чи це зловживання з боку учасника. На випадок, коли суд визнає зловживанням технічну неможливість участі з власних технічних засобів, законодавець у вигляді санкції передбачив можливість суду мотивованою ухвалою позбавити учасника кримінального провадження права участі у відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ці нововведення загалом позитивні, адже саме право на відеоконференцію не нівелює обов’язку прибувати до суду, і логічно, що якість зв’язку віддаленого учасника у випадку його участі з власних технічних засобів має забезпечувати саме такий віддалений учасник. Окрім того, участь у режимі відеоконференції не змінює обов’язку певних учасників щодо їх прибуття до суду за викликом. Але якщо справжньою причиною технічної неможливості стали не зловживання, а технічні проблеми в системі, визнаній законом обов’язковою до застосування, то така санкція не буде справедливою і загалом це не сприятиме розгляду кримінального провадження в розумні строки (адже розгляд кримінального провадження частіше буде відкладатися, а робочий час адвокатів, прокурорів і суддів — буде втрачено).

Висновки

Отже, безумовно, позитивними змінами до КПК України є впровадження можливості проведення відеоконференції з власних технічних засобів, застосування кваліфікованого електронного підпису як способу встановлення особи учасника, покладення ризику технічної неможливості на віддаленого учасника. Водночас низка змін ускладнили призначення відеоконференції і судовий розгляд із її застосуванням. Такі норми потребують удосконалення для подолання згаданих вище проблем. Розв’язуючи питання призначення відеоконференції, зокрема з власних технічних засобів, сьогодні суду слід уважно ставитися до наявності чи відсутності заперечень учасників, систем електронного зв’язку, які застосовуються, і способів ідентифікації учасників.